Isaiah 34
1Приступіте, народи, слухайте й вважайте, люде! Нехай чує земля й уся повнота її, вселенна й усе, що вона зродила!
2Загорівсь бо гнїв Господень на всї народи, й досада його — на всю многоту їх. Він наложив на їх проклін, передав їх на заріз;
3Щоб їх повбивано й порозкидано; трупи їх щоб гноєм узялись, та щоб гори од крові їх розмоклись.
4І зотлїє все військо небесне + Всї сьвітила., й небо звинеться, мов звиток книжний + У давнину звивано рід довгого паперу на валок., і військо його поспадає, як лист із лози виноградної спадає, та як зовялий лист із смокви.
5Бо, наче упився (досадою), меч мій на небі; і ось, він сходить тепер суддею на Едом + На Ідуміїв, а з тим і на всїх невірних., і на народи, що на них я проклін наложив.
6Меч Господень пересякне кровю, потучнїє від жиру, од крові з баранів та козлів, від їх почнього туку; в Босорі + Місто в Ідумії. справить Бог сю жертву й велику різанину в землї Едома.
7Буйволи впадуть з ними, телята з волами, земля впється їх кровю, й порох від тука стучнїє.
8Бо надходить день Божої пімсти, час відплати за Сиона.
9Ріки його візьмуться смолою, а порох у йому — сїркою, і стане земля в йому горіющою смолою;
10І нї в день, нї в ночі не вгасати ме, вічно буде підніматись дим із неї, та й від роду до роду лежати ме степом безплідним; по віки вічні нїхто не ходити ме по нїй.
11Пеликан з їжаком заволодїють нею, та пугач з вороном оселяться на нїй, і протягнуть, неначе, по нїй шнур до спустошення й вагу, щоб у нїщо її обернути.
12Нїкого не буде з тих значніх, що їх за царів вибірали, і всї князї їх будуть — нїчо.
13І позаростають двори її тернівками; кропивою та бодяками — твердинї її; будуть жити в нїй шакалі, а струсї гнїзда собі мостити.
14І коти дикі будуть із шакалями там зустрічатись, а рогаті духи один із одним перекликатись; там нічна мара буде оддихати, і знайде собі впокій.
15Там крилата гадюка гнїздитися буде на яйцях, виводити ме дїти й під себе збірати, та й яструби будуть там збіратись один до одного.
16Відшукайте колись в (сїй) книзї Господнїй та прочитайте; нї одно із сього не залишить прийти, та й не переміниться одно другим. Його бо самого уста се повелїли, й його самого дух збере їх.
17Сам він кидав їм жереб, і його рука роздїлила їм її під міру; по віки будуть вони володїти нею, від роду й до роду жити муть на нїй.